Деякі спогади бувають гостріші за скальпель, ріжуть по живому, а боляче так, що ні криком, ні мовчки не передаш. Дивлюся як вони сміються, як він крадькома цілує її в щічку, в неї мурашки пробігають по шкірі, а вдає ображену, щоб він ще раз, але вже сильніше поцілував, крига тане і кожної миті стають все міцніші ці прозорі наче кришталь почуття, бо вона для нього наче годиникова стрілка, а він завжди надійний циферблат. Двоє довго гуляють по місту, він як завжди веде її за руку, бо це дитя може заблукати навіть в двох стовпах, а вона гордо заявляє про самостійність, міцніше стискаючи руку, бо він її затишна ніша, що нікому не віддасть. Йому здається ще трішки і від кохання задушить це диво в обіймах, вона така тендітна, а ще частенько буває смішна. Вона дивиться йому у вічі, а там ні моря, ні зелені, ні шоколаду, зате мерехтить полярне світло, що гріє навіть коли сонця нема.
Іноді пам'ять нестерпно калічить і час не дуже надійний лікар, бо ця любов, наче змальована з екранів якогось малобюджетного фільму,
де замість хеппі енду
всім відомий фінал.
Кора Долинська